Сучасне прочитання Тори і каббала р. Є.-Л. Ашкеназі-Маніту

Тору дано Згори і вона є незмінна в усі часи, проте кожне покоління додає нові аспекти до її прочитання та розуміння. Ці нові коментарі, звісно, ніяк не скасовують коментарі попередні, — навпаки, вони можуть існувати тільки як «надбудова» на їхній основі. Збереження попереднього, класичного розуміння — це збереження ортодоксальності, додавання ж нового розуміння являє собою модернізацію. Саме такого шляху ортодоксальної модернізації ми дотримуємося нижче.

В останнє століття ортодоксальна модернізація базується перш за все на вченні р. Абрагама-Їцхака Кука, Головного рабина Держави Ізраїль у 1904-1935 рр., найвеличнішого каббаліста і творця філософії релігійного сіонізму, що проклав шлях до розуміння всієї будівлі єврейської цивілізації на новому рівні. Пізніше, вже в нашому поколінні, нову лінію розуміння Тори розкрив видатний рабин і каббаліст р. Єгуда-Леон Ашкеназі (Маніту), і коментар «Біблійна Динаміка» є можливістю для українськомовного читача познайомитись з його концепціями та ідеями.

***

Оскільки сьогодні російською мовою існує чимало коментарів до Тори, що дають базисний початковий рівень її розуміння, ми опускали стандартні речі і прагнули сконцентруватися на нетривіальних поясненнях тексту.

При цьому початкову частину книги (коментар до розділів (1) «Берешит» і (2) «Ноах») було написано переважно на основі достатньо відомих ідей р. Й. Д. Соловейчика, а виклад ідей р. Маніту — дуже нових і незвичних для сучасного єврейського світу — починається з розділу (3) «Лех Леха». Далі в коментарі «Біблійна Динаміка» ідеї р. Маніту та р. Шеркі складають біля 80% матеріалу книги, а 20% — мої власні (П.П.) доповнення.

Ідеї, які розкриває нам р. Ашкеназі-Маніту, дозволяють побачити праотців як динамічних особистостей, які розвивалися та змінювалися протягом життя. Відповідно до такого підходу, вивчаючи історії про праотців в книзі Буття, ми, передусім, мусимо поставити собі наступні питання: «Яким чином Абрагам, Їцхак, Яаков (або, далі, Мойсей) розвивались як особистості в процесі цієї історії? Як під впливом різних обставин і внутрішньої роботи змінювалися їхні погляди та ідеї?»

У минулі віки такий підхід міг тільки практикуватися всередині вузького кола мудреців каббали, але ніяк не бути загальноприйнятим. Навіть сьогодні в єврейському суспільстві є кола, які, зачувши про те, що праотці розвивалися як особистості, починають протестувати, бо їм уявляється, що подібний погляд зображує праотців недосконалими, недостатніми, якимось «не такими, як належно». Адже якщо людина розвивається, отже, спочатку вона чогось не розуміла і тільки потім зрозуміла, а хіба можна таке сказати про праотців або про Мойсея?! Та й хто ми, взагалі, такі, — кажуть вони, — щоб судити про них, адже ми нікчеми відносно їхньої величі, і як ми сміємо оцінювати їхній розвиток?!

Таким людям здається, що динаміка і розвиток свідчать про недосконалість, і тому говорити в такому контексті про праотців неприпустимо. Однак подібний погляд на розвиток — це спадщина середньовічного типу мислення, для якого ідеал статичний, і всі великі речі мусять бути незмінними. Для мислення ж Нового часу, навпаки, очевидна цінність динаміки та розвитку, оскільки очевидно, що якщо людина, навіть велика, не розвивається, не просувається, — це є її суттєвим недоліком.

Усе наше життя — це діалог людини з Богом. У цьому діалозі беруть участь як кожен індивід сам по собі, так і народи, й усе людство в цілому. Всевишній хоче зробити людину більш досконалою, тому Він постійно ставить людині завдання, ставить перед нею проблеми. Коли ми опановуємо чергове завдання, Він дає нам наступне, вищого рівня. Буває, що ми не справляємося із завданням, тоді Бог дає нам щось простіше, і після рішення нами завдання цього рівня повертає нас до вихідного, важчого. Через послідовне рішення цієї серії завдань відбувається поступовий розвиток людства і його просування до Бога.

Наша можливість зрозуміти праотців як особистостей, що динамічно розвиваються, — частина цього процесу. Сподіваємося, що ця книга послугує цьому.

Оскільки коментарі, наведені в цій книзі, значною мірою базуються на каббалі, нам треба зробити кілька попередніх зауважень, що стосуються каббали та її місця в юдаїзмі.

***

В сучасній масовій культурі можна зустріти фрази на кшталт: «Абрагам був великим каббалістом» або «Мойсей був великим каббалістом». Такі висловлювання є не просто «неправильними», вони свідчать про нерозуміння самого терміну «каббала».

Усі каббалісти останніх півтора тисячоліття були рабинами вельми високого рівня, однак сама категорія «рабини» (що використовується в сучасному сенсі з 7 ст. н.е.) стоїть на сходинку нижче, ніж Мудреці Талмуду (з 2 ст. до н.е. до 6 ст. н.е.), що їй передує. У свою чергу, Мудреці Талмуду стоять духовно нижче Пророків, що були до них (з 15 та до 4 ст. до н.е.), а Пророки стоять нижче Праотців. Тому Мойсей, який був найвеличнішим з Пророків, нижче статусу Праотців: Абрагама, Їцхака та Яакова. Праотці були також і пророками, але ця властивість була вторинною для них: насамперед, вони були Праотцями.

Відзначимо, що в юдаїзмі є категорія ще вища, ніж Праотці: її представляє Адам, Перша Людина. Бо Праотець всього людства стоїть вище, ніж Праотці єврейського народу, й Адам, «безпосередньо створений руками Бога» (як описує його Мідраш), був незрівнянно вище будь-якої іншої людини.

Отже, в духовній ієрархії людства вище всіх знаходиться Адам, Праотець людства, далі йдуть Праотці єврейського народу, Абрагам, Їцхак та Яаков, що створили основу для майбутньої монотеїстичної цивілізації. Наступною категорією є Пророки (найвеличніший з яких — Мойсей), а нижче Пророків знаходяться Мудреці Талмуду. Наступною ж градацією є рабини, серед яких — вже всередині цієї категорії! — важливе і почесне місце належить каббалістам. Рівень «каббалістів», включаючи найвеличніших з них, нижче рівня навіть Мудреців Талмуду, не кажучи вже про Пророків чи Праотців.

Тому назвати Абрагама або Мойсея «великим каббалістом» означає образити їх: це все одно, що про лауреата Нобелівської премії сказати, що він «великий настільки, що з відзнакою закінчив середню школу».

Абрагам або Мойсей не були каббалістами — але це, звісно, не означає, що вони не знали того, що сьогодні називається «каббалою». Звісно, знали, але це було лише невеликою (і зовсім не найголовнішою) частиною того, що вони несли світові.

В певному сенсі каббала — це пам’ять про пророче переживання, яку формалізували та систематизували, починаючи з епохи Мудреців Талмуду. У Праотців і Пророків було саме це переживання, а всі каббалісти — навіть найвеличніші з них — володіють лише пам’яттю про нього.

Пряме розуміння Тори — це основа, а каббала — лише приправа до неї

Головним результатом діяльності Праотців було створення єврейського народу, через який Божественне Світло було передане людству.

Головним результатом діяльності Мойсея стала передача єврейському народу Тори, Божественного Вчення.

І лише відносно невеликою частиною цього вчення є каббала.

Тора — і сама по собі, і за її впливом на світ — незрівнянно величніша річ, ніж каббала. Тора (через «дочірні релігії» юдаїзму, тобто християнство та іслам) заклала всі духовні основи сучасної Західної цивілізації, а каббала — це тільки невелика смакова приправа до цієї цивілізації. Тора фундаментальна, а каббала функціональна. І величезною помилкою буде сказати, що «каббала — це суть Тори». У Тори є, передусім, пшат, тобто пряме прочитання тексту, що містить в собі історію Створення світу, поняття про Бога, про людину, історію єврейського народу, заповіді та багато іншого. І саме прямий сенс тексту Тори, в найпростішому своєму варіанті, послужив основою для побудови релігійних та етичних основ нашого духовного світу.

Прямий сенс Тори — це вода, а каббала — це вино. Вино незрівнянно витонченіше, інтелектуальніше, вишуканіше, ніж вода. Але без звичайної води людина помре, а той, хто, нехтуючи водою, п’є тільки вино, зіп’ється.

Проте сьогодні, коли фундамент (тобто Тору) нами вже в основному засвоєний, саме каббала стає особливо цікавою.